Молоді пари часто цікавляться таким романтичним, але не до кінця зрозумілим для них словом, як заручини. У когось виникають асоціації із давніми звичаями предків. Інші бачать у цьому гарну західну традицію, яка зараз на піку моди. Але що таке заручини насправді? Які у неї особливості у побутовій, громадській і навіть правовій сферах? Чи можна назвати її переваги? І коли заручини — не найвдаліша ідея?

Що таке заручини?

Заручини – це офіційне оголошення про намір партнерів одружитися і наступний період підготовки до весілля. Після заручення (інша назва для заручин) чоловік стає нареченим, а жінка – нареченою. Погляди на те, з якого моменту пара може називати себе зарученою, відрізняються.

Однак є 3 найпоширеніші точки зору:

1. з дня подання заяви до РАГСу;
2. після офіційної пропозиції та позитивної відповіді;
3. після оголошення про свій вибір батькам.

Іноді заручини вважають день приходу сватів — родичів або друзів хлопця. Батьки пари знайомляться один з одним, дають згоду на шлюб своїх дітей. Після цього всі сідають за стіл та по-сімейному святкують радісну подію. Ця традиція поступово відходить у минуле, найчастіше зустрічається серед мешканців сіл чи невеликих містечок.

Тривалість заручин.

Період від заручин до весілля у різних пар неоднакових, триває від кількох тижнів до багатьох років. За бажання майбутні молодята оголошують відразу точну або хоча б приблизну дату весілля, але також нормальною вважається ситуація, коли вони взагалі не планують одруження найближчим часом.

Заручне кільце.

Обов’язковий атрибут такого обряду — обручка, яку наречений дарує нареченій на знак взаємних почуттів, спільної домовленості пов’язати свої долі. За давніми традиціями майбутня дружина зберігає цей подарунок, згодом передає його своїй дочці чи невістці. Прихильники такого звичаю стверджують, що перстень згодом стає особистим оберегом самої дівчини, талісманом усіх жінок у роді.

Кільце для заручин та весільні кільця – різні прикраси. Деякі жінки вважають за краще після весілля носити їх одночасно, частіше на безіменному пальці правої руки (на Заході — на лівій). Хоча в самий день одруження перстень зазвичай знімають.

На відміну від весільного, обручка зазвичай прикрашена дорогоцінним або напівдорогоцінним камінням. Причому кожен із них має свою символіку, наприклад:

• бірюза – благополуччя, лад, теплота відносин;
• рубін – полум’яна пристрасть, яскраві емоції ;
• діамант – непорушність почуттів;
• онікс – турбота, сімейний достаток;
• смарагд – оберіг від негативу, конфліктів.

Вихвалятися вартістю такого аксесуару – ознака поганого тону, ґрунтовний привід для образи . У ньому важлива не ціна, а символічність.

Розірвання заручин.

У разі розриву пара обов’язково оголошує найближчим родичам, друзям про це. Закінчується так само публічно, як і починалося.

Спірне питання — рішення повертати заручне кільце або залишати його нареченій. Як компроміс зазвичай проблему вирішують так:

• якщо ініціатором розриву була дівчина, вона має віддати прикрасу колишньому жениху;
• якщо розставання запропонував хлопець, він залишає перстень нареченій як моральну компенсацію.

Дещо інакше ситуація, якщо кільце виявилося сімейною реліквією. Його зазвичай у будь-якому разі повертають родині. Хоча ці правила ніде чітко не зафіксовані, тож, зрештою, кожна пара вирішує це питання по-своєму.

Для чого заручини? Переваги і недоліки

Переваги заручин

1. Перевірка почуттів.

Заручини дозволяють перевірити любов часом, побутом. Пара відчуває серйозність своїх стосунків, нерідко саме із цього періоду починається спільне проживання. Попереду багато радощів, позитивних емоцій та випробувань на міцність майбутньої родини.

Зазвичай відразу після заручення починається планування весілля, копітка нелегка підготовка до неї. Раніше дружна, спокійна пара, яка розуміє, може раптом зіткнутися з серйозними конфліктами або відмінностями інтересів на цьому етапі. Кількість гостей, місце урочистостей, стиль, розваги, навіть весільне меню можуть викликати суперечки. Майбутньому подружжю доведеться постаратися залагодити їх мирно, хоча це буде непросто, враховуючи:

• Поспіх. Навіть якщо одруження призначено на рік уперед, все одно якісь деталі доведеться робити швидко, саме в останній момент;
• Тиск . «Коли там уже весілля?», «Пора заводити дітей», «Моя троюрідна племінниця теж у цю дату заміж виходила, розлучилася зрештою, невдалий день», а також інші нетактовні фрази будь-кого змусять нервувати;
• Паралельні відносини . Підготовка до події дуже складне заняття, проте роботу, навчання, домашні обов’язки ніхто не скасовував.

Прийде шукати баланс, намагатися все встигнути, хоча часу буде не так багато.

З цієї причини послуги агенцій з організації весіль такі популярні. Однак якщо закохані успішно пройдуть усі випробування, їхній зв’язок тільки зміцниться. До того ж, це своєрідна «репетиція» майбутнього сімейного життя.

2. Визнання спілки.

Заручини роблять бажання одружитися публічним.

• По-перше, це серйозний крок для самої пари, черговий доказ серйозних намірів щодо один одного.
• По-друге, таке рішення змушує оточуючих сприймати закоханих інакше, серйозніше. Батьки нареченого та нареченої приймають нових членів у свої сім’ї, краще їх дізнаються . За відсутності заперечень з обох боків, звісно.
• По-третє, це визнання накладає відповідальність, бо тепер від обох партнерів чекатимуть «продовження» їхньої історії.

Наприклад, якщо закохані зволікатимуть із весіллям, то можуть незабаром відчути невдоволення з боку родичів, їх сумніви у серйозному підході до заручин. Далі почнуться безглузді чутки про розлад. А все тому, що кількість охочих поїсти безкоштовні салати на весіллі зашкалюватиме всі норми пристойності.

3. Юридична безпека.

Саме собою заручини немає жодної юридичної бази. Це скоріше данина традиціям, справа особистих уподобань, а не офіційна подія, як шлюб.

І все-таки є дещо «але», про які бажано знати. Стосуються вони розриву заручин. У багатьох державах узаконено право повертати подарунки, зроблені на честь весілля, або вимагати пропорційну грошову компенсацію. Крім того, один із партнерів зобов’язується відшкодувати частину витрат на організацію урочистостей, які зазнав інший.

Все вирішується у судовому порядку, якщо якась із сторін не хоче погоджуватися з вимогами. Звичайно, щоб повернути собі гроші на законних підставах, доведеться надати докази — чеки, квитанції, довіреність та інші офіційні документи.

4. Новий етап.

Перетворитися з хлопця на нареченого чи з дівчини на наречену — це означає перейти на новий рівень стосунків. Це доказ того, що партнери ростуть разом, йдуть до однієї мети, бачать один одного справжніх союзників. Відносини ж сприймаються скоріше як стартовий етап, коли люди просто знайомляться, придивляються, притираються, виробляють думку один про одного, а потім зміцнюють його. А заручини — це вже ознака впевненості, усвідомленого вибору, схвалення, серйозних поглядів.

Після такого обряду, усвідомлення його значущості в закоханих може початися репетиція медового місяця. Це період емоційного зльоту, коли щастя від переходу на новий рівень захльостує хвилею, хоча до реєстрації шлюбу справа ще не дійшла. Саме тому для багатьох пар клопіт при підготовці до весілля викликає радше настрій, ніж тяжкість, роздратування.

Недоліки заручин

1. Спроби прив’язати себе.

Коли традиційно радісна світла подія стає засобом маніпуляції, тиску, чекати на хороше не доводиться. Деякі укладають заручини, щоб отримати новий важіль контролю. Будь-яка провина партнера сприймається в багнети, супроводжується загрозою «Якщо ти (не)… (будь-яке бажання аб’юзера), то я розірву заручини», що викликає страх у жертви. Ця страх примушує підкорятися маніпулятору, викликає гостре почуття провини, невпевненості в собі.

Схожа ситуація відбувається, якщо один із пари не впевнений у вірності іншого (не факт, що є причини для таких підозр), при цьому має кудись їхати. Наприклад, хлопець, що йде в армію, або дівчина, яка їде на навчання в інше місто, можуть влаштовувати заручини, щоб прив’язати партнера до себе, а не через кохання.

2. Батьківське слово.

Старий звичай домовлятися про майбутній шлюб своїх дітей ще в їхньому несвідомому віці, без їхньої згоди здається варварством для сучасності. І тим страшніше те, що така традиція досі діє у деяких громадах. Батьки обіцяють одружити своїх дітей, коли ті виростуть, навіть не усвідомлюючи трагедії такого рішення.

Зазвичай це відбувається у дуже релігійних чи неблагополучних сім’ях. Хоча іноді все набагато банальніше.

• Збираються дві жінки, одна має сина, друга — дочку, ровесницю хлопця.
• Починають мріяти про те, як було б здорово одружити малюків, коли ті виростуть.
• Діти справді дорослішають, знаходять собі взагалі інших партнерів.
• Мами не сприймають адекватно вибір вже дорослих дітей, тому що морально налаштувалися бачити зятем/невісткою сина/дочка подруги.

Чим не приклад батьківського тиску? Заручини – це рішення закоханих, а не їхніх родичів, знайомих чи взагалі чужих людей.

3. Сумніви.

Якщо вже на етапі відносин виникли думки про те, що партнер, можливо, не підходить, з ним не хочеться пов’язувати свою долю, то немає сенсу заручатися. Так, це спосіб відтягнути час, розібратися у своїх почуттях, довше поспостерігати. Однак це все робиться у відносинах, а не наступних стадіях.

Після заручин природним кроком стає весілля, а не роздуми про те, чи залишитися з людиною чи порвати з нею. Це час чіткої визначеності, а чи не сумнівів. Погодитися на такий крок, будучи невпевненим, означає нахабно підставити потенційного чоловіка. Не хочеться розривати стосунків, але чи є коливання? Тоді краще сказати все прямо, спокійно висловити причину (тимчасової) відмови, продовживши зустрічатись.

4. Надія змін.

«Щойно ми оголосимо про заручини, він краще до мене ставиться», «Якщо я зроблю їй пропозицію, вона виправиться» — думки, що ведуть до гіркого розчарування. Заручини – новий етап злиття, близькості, але він не перетворює людей чарівним чином. Обручка не виправляє проблем у відносинах, а сподіватися на це — все одно, що обманювати себе, добровільно втягувати себе в проблеми.

Чи потрібні парі заручини – це індивідуальне рішення закоханих. Хтось може влаштовувати її лише заради розваги, краси обряду. Для інших це символ духовного зближення, суворої, але надійної обіцянки. Важливо розуміти, що, влаштовуючи заручини, оприлюднюючи, партнери добровільно покладають на себе відповідальність перед суспільством, законом, один одним безпосередньо. При цьому розуміння такого зобов’язання лише зміцнює почуття, робить сім’ю міцнішою.